Читаю різні коментарі на Дн 3-4. Досить-таки пізнавально - кожен коментатор звертає окрему увагу на актуальні для нього деталі. Кальвін, наприклад, помічає каліцтво кульгавого. Тобто, якщо "його носили"... Думаю тепер, що навіть допомагаючи собі руками, тримаючись за стіни, або за допомогою милиць, або людей, кульгавий не міг пересуватися. Абсолютна безпорадність. Можливо, ноги були настільки нечутними, і не контрольованими тілом, що навіть "заважали", і йому, і тим хто кульгавому допомагав. Писання вказує на множину тих, хто допомагає, словом "носили". Здається ноги хворого, були настільки неконтрольованими, що один помічник був би безпорадним. Ноги могли через їхню слабкість ускладнювати допомогу, бовтаючись туди-сюди за своєю непередбачуваною траєкторією. І можна здогадатися, що хромий, без сторонньої допомоги не міг обмитися чи справити якусь іншу потребу, самостійно... Страшне каліцтво від народження, і воно зникло. Так, не дивовижна реакція людей для мене. На це

Ще Кальвін каже: його (кульгавого) приносили друзі. Можливо через те, що по віку кульгавого виходить - батьки вже немолоді. Можливо їм була потрібна вже теж, певна допомога. Можливо, так він називає його рідних братів "друзі". Якщо ні, то не брати, а сусіди, то мені здається що такої дружби не буває, але... що я розумію в тому часі, та навколишньому світі?

"І кожен день одностайно перебували в храмі та, переломлюючи по домівках хліб, приймали їжу у веселості та простоті серця, хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу. Господь же щодня докладав тих, хто спасається до Церкви". (Дн 2:46)

Поки що лише один Кальвін звертає увагу на те, що віряни, хоч і "заломлювали по хатах хліб" все ж таки, "щодня перебували в храмі". Щоправда, він і досить своєрідно коментує це щоденне відвідування храму. Каже: відвідування храму віруючими, це як би був такий місіонерський захід – це якщо коротко про його думку, двома словами. Хоча, якщо мені не зраджує пам'ять, учні могли свідчити та свідчили у синагогах. «... проповідували слово Боже в юдейських синагогах;» /Дії 13:5/

Але, його коментар, наступного, третього розділу, не зачіпає в такому світлі похід Петра та Іоанна в храм (у годину молитви дев'ятий), хоча він і пише, що схиляється до думки, що: Апостолам був потрібен більше "привід (?) для …”, ніж спільна молитва, у храмі. Але поки мені здається, що в цьому випадку він судить по собі - можливо, він так поводився, якийсь час - роблячи так сам. Приходячи на католицькі богослужіння, на кшталт: "шукав привід" десь когось "зцілити". Втім, останні слова мої припущення. А ось його інтерпретації і їх схожість чи розбіжності з очевидним кожен може оцінити сам. За бажання.

ПС

Можливо, мене підвела пам'ять, і Кальвін не використовує слово "друзі". Охочим варто перечитати його тлумачення 2-3-4 глави та поправити мене. Думаю, якщо я сплутав його слова та ще чиїсь, то тепер знатиму точно, дослівно. Все, що сказав Кальвін.

Версію, що кульгавого "приносили друзі", висловлює Метью Генрі.

Його коментарі, загалом, такого "вгадувального", и дуже предуже "духовного рівня", і зустрічаються, думаю, не тільки в Дн 3. Прочитавши частину його коментарів я бачу, він робить свої висновки поза певним контекстом; і не лише не враховує присутні на той час звичаї та сумісність їх з життям того часу, ще відсутня сумісність його висновків про вчинки людей з людською природою.

Втім, можливо мені не дуже подобається його метода "досліджень", мало конкретики, та посилань на факти. Так, може причина в цьому.

Його слова: "він знав, що Петро і Іван були вісниками Христа, які сповіщали і творили чудеса в ім'я Його"(с). Говорить мені про те, що він будує свої інтерпретації, як мінімум, не користуючись логікою та досвідом реального життя.

Посудіть самі: кульгавий знає, що його можуть зцілити, але просить замість зцілення милостині – це як? Весь емоційний фон цього епізоду відсвічує якоюсь притягнутістю "за вуха". Це типу кульгавий "соромився" прямо сказати "зціліть мене", і попросив грошей, "покірно" думаючи "попрошу гроші... але раптом Апостоли мене зцілять"? - ні, ну як вам таке?

Поки що єдине, що варто уваги, це його посилання на слова Д-р Лайтфут (Dr. Lightfoot) який: "допускає таку очевидну для нього думку, що кульгавий жебрак просив милостині тільки у юдеїв, оскільки просити у язичників йому не дозволяла відома гідність"(с). . Однак, який пізнавальний уривок.

Тлумачення Божого Слова базується на трьох основах:

1. Пояснень щодо цього фрагменту інших місць Писання.

2. Одкровень Духа Божого.

3. Практиці служіння.

Тлумачення неповинно протирічити жодному з цих трьох, а в ідеалі, - вони всі три повинні співпадати. Інколи виникає ситуація, коли різні віруючі отримують одкровення на різному рівні духовної зрілості і вони на перший погляд не співпадають. Проте, при подальшому дослідженні з постом і молитвою ці протиріччя зникають. Потрібно терпіння, мудрість і досвід. Але головне в тлумаченні Божого Слова це народження з гори тих, хто береться за тлумачення; також потрібно використання дарів, таких як слово знання та дар пророцтва. В інакшому випадку люди починають тлумачити використовуючи власний розсуд, і стається по Слову:

- "І оправдана премудрість чадами її".

Метью Генрі, Метью Генрі... рекомендую його тлумачення до прочитання. Він, схоже щиро, тримається свого посилу. Цитую:

"Він (кульгавий - прим. авт.) Чомусь не просив нічого більшого, а тільки милостиню, хоча і знав, що Петро і Іоанн були вісниками Христа, які сповіщали та творили чудеса в ім'я Його".

І... чому же кульгавий не просив? Відповідь, на мій погляд, очевидна: просто кульгавий не знав про апостолів того, що Метью Генрі йому "приписує" - кульгавий не мав знань Метью Генрі. Я, звичайно, не мав такої хвороби, завдовжки сорок років. І все ж, я не можу повірити, що до сорока років, у кульгавого зникла надія на диво, враховуючи те, що він був юдей (швидше за все - виконувач Закону). І знав із переказів та Писання, силу Бога, у якого вірив. Вважати, що бажання бути здоровим і повноцінно ходити, в нього пропало, важко мені. Тим більше кульгавий не виглядає як людина без надії, та у відчаї. А його стрибки та присядки, після зцілення, нібито кажуть: дочекався, нарешті!!!

Загалом, я не згоден з Метью Генрі більше за цим пунктом, наразі. Поведінка хворих людей описана в Євангеліях, і якщо вони бачили Божого цілителя, не стидалися... В цілому, почитайте самі.

ПС

Будь-якому, що неупереджено читає, ясно - Апостоли поклонялися Богу не тільки "в Дусі та істині". До всіх видів богослужіння - молитви в Храмі та відвідування синагоги (які, як хочуть вважати "духовні", припинилися після прийняття Апостолами Духа). Додалися домашні зібрання.

Все ж... заради правди скажу: додалися лише домашні збори з хлібопереломленнями. Щодо жертвоприношень, не знаю. Навіть Павло вважав деякі жертви допустимими... Тому не бачу сенсу "духовним велетням" "забовтувати" цей факт - ходіння перших вірян до Храму, насамперед - для молитви. І... Говори не говори про мотивацію перших віруючих, у справі поклоніння... Все ж таки, видно з Писань, поклоніння і богослужіння Першоапостольської Церкви було іншим. З дотриманням обрядів. У дусі юдейських традицій. Плюс Храм – синагога – будинок. Без бешкету. Так... І загалом, - не тим поклонінням, що я бачу нині, в тих, що претендують на "духовне первородство". Наприклад, у РПЦ. Втім, це інша тема ... Назва якої, можливо: "Обряди та традиції, які заважають поклонінню в дусі та істині".

ППС

Заміна слів "обряд", "ритуал" на "традиції" або "заповідь", на мою думку, не духовний прогрес. В тому нічого нового.

Заповідь не "курити" вірянину, до речі, схоже на заповідь "не їж свині" юдею. - Я сам не курю, кинув давно. І рахую відсутність такої звички плюсом до "карми" благочестя. Але, не допускати людину до хрещення, я не наважився би. Як би це залежало від мене (але це не вирішує одна людина, тим більше я). Хоч, і знаю, я не довірив би їй (людині що палить) якогось відповідального служіння. Тому що, це така сама "слабість" як ненависть та нелюбов... як мінімум до себе.

Доповнення один:

Про випадок із відсіченим вухом, - я  пропонував бажаючим «слідчий експеримент».
- Для початку, уявіть (можете і практично зробити, якщо нічого робити) перед собою манекен. У людський зріст, з приклеєними вухами. Можете стати в уявну бойову позу або позу фехтувальника. З не дуже довгою палицею в руці (розміром з римський меч) І нанесіть удар по вуху манекена з праворуч на ліво. З розмаху. Навряд чи з першого разу ви потрапите по лівому вухові манекена туди, куди цілилися. І це у спокійному стані, без підвищення адреналіну у крові. Чисто по спортивному. Побачите, що цілячись в одне місце, наприклад в мочку вуха, вдарите в інше місце. Вище або нижче… Це без навику, очікуємий результат.
Тепер друга вправа – приготуйтесь, та нанесіть удар по вухові манекена зверху вниз. Із силою. – Одна спроба (добре якщо ви у перше взяли до рук меч). – Треба вдарити так, щоб відсікти уявне вухо. При цьому не зашкодивши ні щоки, ні голови. І, за інерцією, не розрубати плеча. (Пробуйте – розгін, швидкий і сильний удар згори донизу, і відразу стоп)
Тобто поставте себе на місце Ап. Петра. Але… Який у дуже неоднозначному душевному стані. Діставши меч, з першого разу, відтяв швидким рухом лише вухо, не пошкодивши голову поруч із вухом. Тобто: ні щоку, ні скроню, ні ключицю, ні шию чи плече під вухом... З розмаху і незачепив? Така реакція і точність у людини, яка приготувалася до бійки не на життя, а на смерть. Дивовижна, щонайменше. І яка, до речі, як тлумачать деякі, перший раз у житті тримає меч у руках? Та ну… Не смішить мене. Як у таке повірити?

ПС
На що можна ще звернути увагу.
Ісус знав, що є два мечі (тут сперечатися нема про що). Але це може лише говорити, що порада купити мечі ставилася до всіх, хто не має мечів, але стосувався більше майбутнього, а не сьогодення. І Він виправив учнів, які зрозуміли все надто буквально, і однозначно, словами: "досить".
Мечі носили учні, які чули всю Нагірну проповідь. Чули вони й слова: підстави щоку. І якби ці слова, про щоку, означали «дозволь себе покалічити чи вбити». Мечів би в них точно не було, навіть цих двох.
Ще, які мечі були в учнів, чи який меч був у Петра? - явно не для жертвопринесення, короткий кинджал. Оскільки сенс кошерності випаровується, жертва і предмети мають бути святі (відокремлені). І можуть використовуватися за призначенням (не для оборони). І інакше не можна.
Меч… але меч міг бути й не бойовий, оскільки римляни могли б запідозрити учнів у підготовці до бунту, перевір вони їх пояси чи сумки. До речі, це припущення (про можливий обшук та звинувачення) пояснює наявність всього двох мечів, а не по мечу на кожного учня. Інакше це вже… типу, озброєний загін.
Далі чому саме відсічено вухо? – мабуть, не вбивати Петро хотів. Відразу принаймні… Жорсткий самозахист і посил, мовляв: а я не жартую, не лякатиму… хто хоче ще? Або типу: Арештувати? Лише через мій труп.

ППС

До речі… З цього вважаю, що сміливості Петру та Івану не побільшало, у День П'ятидесятниці. Петро не дуже боявся тих хто при владі і раніше, а Іван… Дехто вважає, що це той юнак, який допоміг Петрові увійти «… Потім інший учень, який був знайомий первосвященикові, вийшов, і сказав придверниці, і ввів Петра.» /Від Іоанна 18:16/
Якщо це вірно, значить... Обидва вони були ризиковими хлопцями. І не боялися начальства. Ні до (П'ятидесятниці), ні тим більше після. Згадайте, досвід проповіді у них теж був. Вони вміли свідчити, Господь вже їх посилав - «однакож тому не радійте, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена написані на небесах.» /Від Луки 10:20/
Отже, думаю, вони лише набули сили (у День П'ятидесятниці), яка вказувала їм на час і доречність слів. У тому чи іншому випадку. . «… не дбайте, як або що сказати; бо в той час дано буде вам, що сказати» /Матвій 10:19/

«... дав йому дві скрижалі одкровення, скрижалі кам'яні, на яких написано було перстом (Духом) Божим.» /Вихід 31:18/

«... написане не чорнилом, а Духом (перстом) Бога живого, не на скрижалях кам'яних, а на плотяних скрижалях серця.» /2 Коринтянам 3:3/

Однак... Ось, хто читає бачить, що Бог писав Своїм перстом на кам'яних скрижалях тоді, і що пише нині, на скрижалях серця вірянина. І бачите, що саме Він може писати. Бачите, факт очевидний – це заповіді. Якщо хтось бажає сперечатись, згадайте тоді вірш про язичників. Про них сказано один в один: «... справа закону у них написана в серцях...)» /До Римлян 2:15/ Ким та чим написана - хіба не ясно? Ясно: Богом та Його Духом. Тепер ще більш зрозуміло, що саме вкладає та пише у серці того, хто увірував, Бог. І тепер більш ясний уривок Павла про людину, яка має «...дар пророцтва, знання таємниць, що має пізнання і всю віру...» /1 Коринтянам 13:2/ Тобто зрозуміло за такого вірянина, що йому не вистачає і чому він - ніщо... Охочі розмірковуйте. Як на мене, людина на яку посилається Ап. Павло, не має саме цих надписів (заповіді), у своєму серці...

«Тільки б не постраждав хтось із вас, як убивця, чи злодій, чи лиходій, чи як посягаючий на чуже;» /1 Петра 4:15/

ПС

До речі, це відповідь тим, які бачать і не можуть пояснити собі: чому це язичники, деякі, такі благородні та сильні духом.

Ось тут випливає дуже цікаве питання: - Петро був правшою, чи лівшою (шульгою)..?

чим цікаве?

Розмірковую над двома віршами:

«І поклади в ковчег одкровення, яке Я дам тобі.» /Вихід 25:16/

«На віки не забуду наказів Твоїх, бо ними Ти оживляєш мене. Я став розумнішим за всіх вчителів моїх, бо міркую про одкровення Твої. Одкровення твоїх слів просвічує, наставляє простих» (Пс. 118:93, 99, 130).

кхм... Згадую,

Як звично чути, від наставників тлумачащих 118 Пс: псалмоспівець тут вихваляє Слово Боже, і тільки Слово. Але насправді, про що саме співає в цих псалмах людина? Зрозуміло - про заповіді та настанови закону, як мінімум (десять заповідей, які називає сам Бог у книзі Вихід: одкровення).

Добре б таким замислитись над цими словами: «Не додай до слів Його, щоб Він не викрив тебе, і ти не виявився брехуном». /Приповісті 30:6/

«Котрого небо повинно було прийняти до скоєння всього, що говорив Бог устами всіх святих Своїх пророків від віку». /Дії 3:21/

Тобто, "коли все скоїться" небо Його "віддасть"? Так. А скоїться що..?

Зазвичай, читаючи у третій главі такого змісту вірші, пропускаю їх сенс, який закладений в них Богом. Оскільки вважаю, головне в словах Апостолів - це їхнє бажання використовувати факт зцілення кульгавого, як "інструмент тиску" на юдеїв. Але ні - цього не було на мою думку, нарешті помітив. Петро, викладаючи події, відповідав і на запитання юдеїв, що жили в їх умах. Питання типу: Чому Він, воскреснувши, не залишився тут, наводячи лад - у світі, і в житті, і в серцях? Виходить... Іноді старе в мені діє, використовуючи всякі хитрощі. У тому числі використовуючи вади мого мислення. Я ж, забуваючи про це. Про те, що я недосконала людина, піддаюся їм: як же, ось він контекст... Вільно чи не вільно, Бог знає.

Отже, юдеї знали - "що говорив Бог устами всіх святих Своїх пророків від віку." І я запитав себе: чи знаю я?.. Відповідь моя, на трієчку з мінусом. І це, за заповіддю: ставитись до себе з любов'ю! Чи може... такої заповіді нема? Гаразд, кого я обманюю... Я цю тему - "після завершення яких пророцтв вернеться з небес Господь", - просто "прогуляв".

"Понять заповедь по её законам"... Однако, какая глубокая мысль (рус)

"Зрозуміти заповідь за її законами"... Однак, яка глибока думка (укр)

Часто чую повторювані слова ВЗ пророків і апостолів: "кайтеся, кайтеся... тим схилите Бога, до себе, на милість." - В сенсі? - Схоже, проповідник справді думає, що люди почують, зрозуміють і відреагують належним чином, на його слова. Щось змінять у своєму житті. Лише тому, що цей проповідник повторює слова Писань, і покликав допомогти собі Бога. На мою думку, це наївно, так думати.

Пророки ВЗ зверталися по Божому велінню, до юдеїв. До людей, які знали, що вони порушили, або що проігнорували і не виконали. І ті... не каялись, або каялись, але не одразу це точно.

Так само й Апостоли, несли звістку про покаяння людям знайомим з догодою Богу, або у крайньому разі знайомими з догодою ідолам. І так само, були ті що не каялись. Я розгляну перше тих що каялись, тому що в них всіх є одна спільна риса. - знання Закону Божого та ідольского.

Наприклад, Корнилій названий людиною яка "боїться Бога" /Дії 10:22/ У чому було видно цей "страх". Охочі можуть подумати та відповісти собі самі.

Далі, Євнух "... що приїжджав до Єрусалиму для поклоніння" /Дії 8:27/ Повертаючись додому, читав Ісаю. зрозуміло, що знав він і заповіді і Закон

А звернення Павла до язичників чого тільки варте: "... по всьому бачу я, що ви як би особливо побожні." /Дії 17:22/ Не думаю, що він їх так назвав тільки за статуї та надпис. Тому що служіння ідолам досить і досить важке. Там так само є "це можна, а це ні". (читайте в Письмі, в Даніїла, наприклад)

Навіщо це я, все? Та просто... До того, що тоді люди усвідомлювали себе порушниками та злочинцями, і без слів Апостолів. І це в них не було надуманим або навіяним. Просто в цьому сенс "жнив багато"

Отже, коли люди сповідували свої гріхи, вони знали, яку саме заповідь порушили: «... приходили, сповідуючи та відкриваючи справи свої». /Дії 19:18/

Зрозуміло, що вони не говорили просто "каюся", бо "грішний". Вочевидь, була конкретика... Так звідки вони знали, в чому саме вони грішні. Думаю, з Писань. Тією чи іншою мірою їх знали всі, у тому числі й ідолопоклонники чули, і частково знали ВЗ (+ язичники теж мали свої книги з законами).

Отже, покаяння, якщо говорити про покаяння сповідника. Це покаяння не у неправильних та поганих почуттях, насамперед. Мовляв: у моєму серці холод та байдужість. Такі зміни бувають. І ці почуття важко зрушити з місця. Якщо не розуміти, яку саме заповідь я порушив... насправді. І тут молися не молися, доки не почнеш вивчати "закони заповіді" - "возлюби ближнього". Стоїш в своїх почутях на місці, як врослий.

Загалом недосконале, як я його називаю, покаяння. Походить від цього незнання "законів заповіді". Ситуація посилюється, якщо "я не розумію або не визнаю", що покаяння це спосіб життя «Якщо кажемо, що не маємо гріха, - обманюємо самих себе, і істини немає в нас». /1-е Івана 1:8/

І далі, гірше, я не можу виконати наступну заповідь: «Якщо сповідуємо наші гріхи, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам наші гріхи і очистить нас від усякої неправди». /1-е Івана 1:9/

Отже, якщо підбити межу - незнання "законів заповіді" це життя вірянина без покаяння через їх незнання (незнання "законів заповіді").

Так в чому тоді причина неуспішних Євангелізацій. Думаю, так само... Не знання тих, кого закликають до покаяння, "законів заповіді". І це не виправиш, на мою думку, подарунковими Євангеліями та закликами до покаяння. Їм, тим до кого звертаються проповідники, треба читати як ВЗ - по прикладу язичників того часу, так і НЗ. Тоді може хтось і вийде, каятись.

Так все ж таки.. Петро був правшою, чи лівшою?

100-пудів.. Тому при НЗ теж треба не просто (як зачасту принято в церквах при навернені до Господа) - "прости мене Господи".. чи - "Господи прости мої гріхи".. а конкретика - (конкретно - які гріхи сповідує перед Господом така людина?). І може тому в церквах, така маса номинальних (оцерковлених) віруючих, які так і не народилися Згори від Духа?

П.С. Читав історичні спогади, що в первоапостольских церквах покаяння мало деякий процес трішки розтянутий в часі. Коли душоопікуни усамітнювались десь з новонаверненим(и), там приводили їх до конкретних сповідань.. і служили їм служінням звільнення.

З повагою.

Не знаю. Шукайте відповідь в переданнях. А може... є якісь підказки в Письмі?

Думаю, не було в ті часи шульг. були погано виховані правші. яких все-таки виховували.
і це досить цікаво.
відрубати правою рукою право вухо Малха Петро міг єдиним чином - коли Малх відхилив голову вліво.
а жоден адекватний воїн не стане відхилятись від удару, навпаки слідкуватиме за нападаючим (Петром), щоб відбити замах його меча і дати "відповідь".
але Петро не отримав удар у відповідь. вочевидь Малх не був воїном і меча не мав. Він був представником первосвященника і виконував переговорні функції, стоячи попереду.
Петро напав на беззбройну людину. тому можна фантазувати, кому була адресована відома фраза Христа. Він міг показати пальцем на Малха, міг кудись на північ в напрямку Гога-магога, або на сузір'я малої ведмедиці, до кровожерних прибульців.
але Він показує пальцем на того, хто читає ті Його слова.
хто виправдовує вбивства людей (безумовно під самими благими намірами).
сатаниста - сина сатани-людиновбивці, котрий вважає себе мудрим християнином. котрий бачить гріхи всіх, крім себе.
уви і ах.....

Можливо... але куди б він її не відхилив. Я таки сумніваюсь, що відхилена голова більш зручна для ювелірного удару за ухо. По решті... Хто зі служників був озброєний і чим, теж питання. І не треба казати, що Петро обрав слабшого, зручного супротивника. Тож відносно цього вибору, якій ви обрали для Петра сумніви, великі, дуже. Не схоже це на Петра.

Цьому важко заперечити. Але з чого ви привели ці слова, цікаво? Ви так прочитали уривок про відсічення вуха... мабуть. Дивно воно в вас виходить. Почати з одного, і закінчити чимось "глобальним". хехе.

Смертна кара існувала в ВЗ. Існує подібна смертна кара і зараз, для маніяків, наприклад. Є смертна кара й для інших злочинців - терористів та грабіжників. Подібних до злочину маніяків. Ви ж не вважаєте себе мудрішим за Бога, щоб осуджувати тих хто носить "меч"? /К Римлянам 13:4/ Та щоб вміняти таким людям, які тих злочинців страчують тим "мечем", кров вбитого?

Думаю ваша відповідь: ні, не вмінню. Так?

А цей вірш навіть і не про слугу Божого, з мечем.

«Якщо хтось застане злодія який підкопує і вдарить його, так що він помре, то кров злодія не буде на ньому;» /Вихід 22:2/

До речі, де ви бачите, щоб Господь вмінив Петру кров за вухо Малха? Щось дивне мовчання про це у Письмі, не знаходите?

ПС

Прочитав, що слово любов в єврейській, має корінь "давати".

Виявляється любов не треба доказувати, або чекати. Як все міняється, вірно?

ППС

Я навіть не сумніваюся що Петро саме любив Господа. І бачу прояв тої любові в саду. Мені б такого друга.

«... бо Законом(!) пізнається гріх. /До Римлян 3:20/

«У той час Ісус сказав до народу: ніби на розбійника вийшли ви з мечами(!) та списами(!) взяти Мене; щодня з вами сидів Я, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене. /Від Матвія 26:55/

«Тоді говорить йому Ісус: Поверни меч твій у його місце, бо всі, хто взяв меч(!), мечем загинуть». /Від Матвія 26:52/

Слова Христа "всі, що взяли"... як можна віднести до одного Петра, він не "всі". І, дотримуючись логіки пропонують деякі, вийде - ті, хто прийшли зі списами - до них ці слова не відносяться. Слова, що ті "взяли меч, мечем загинуть". Як? Відносяться? Адже меч не спис, однозначно.

С тим, думаю, зрозуміло.

ПС

Розумію, що рубати "праве вухо" правою ж рукою, стоячи обличчям до обличчя, не просто, - потрібно зробити випад, як мінімум в сторону... Тобто, будь-які роздуми на цю тему стверджують мене в думці, що не такий простий Петро, ​​як про нього багато хто думає. Тим більше сказати точно, хто де стояв, і як рухався і що робив, та як... м'яко кажучи, складно.

Шукав ілюстрації, "відсікання вуха" Петром, у древніх художників. Знайшов, на одній картині, що Петро ніби то підійшов, або підкрався - ззаду. І відсік вухо, наче ріжуть горло... Приставив ніж до голови і потягнув. Такий спосіб, як би пояснює відсутність інших ушкоджень у потерпілого. Але... Не сприймається мною ця ілюстрація як правильне відтворення, так.

Шукаю далі.

не зрозуміло - заради чого підкрадатися ззаду і відрізати вухо?

чому саме вухо. як це могло вплинути (завадити) на арешт Господа Христа?..

питання риторичні. і навряд-чи хтось дасть зараз відповідь, що конкретно відбувалось тоді....

-

як думаю, це було спотнанне (спросоння) рішення Петра хоч щось зробити.

скоріш за все, він цілився не в вухо, а в голову.

Це був з боку Петра виклик, мовляв: кому ще, підходь!

На рахунок "спросоння", тут ви говорите щось не те

Типу Петро промахнувся? - насмішили. Гарний і досить на диво "точний" промах. Мав би Петро, за інерцією, та іншим законам фізики пошкодити ще щось, плече наприклад.

Меч якій як кажуть належав Петру, ось (копія, мабуть). Як же треба їм володіти, щоб стримати інерцію при промаху.?

«Симон Петро, ​​маючи меч, витяг його, і вдарив раба первосвященика, і відсік йому праве вухо. Ім'я рабу було Малх. /Від Івана 18:10/

Давайте глянем що маємо:

Петро носив меч.

Петро носив меч в чомусь (витяг його).

Господь знав, що Петро носив меч, і на той час приніс у сад, його.

І, можливо, це один з тих двох мечів що учні показали Іісусу. - Я нічого не пропустив?