Страх людський і страх Божий і їхня роль у житті людини.

Те чого ми мусимо найбільше боятися – то є страх.

(Т.Рузвельд.)

  Перебуваючи на чужині, в еміграції, ми часто стикаємось з різними життєвими проблемами, негараздами, переживаннями. Особливо відчуваємо, що нас завжди переслідує якийсь страх. Це буває страх загубитись у людському "мурашнику", страх втратити роботу і залишитись без засобів до існування на вулиці, страх перед владою, перед силою, страх за своїх дітей, родину, страх у тих хто має якусь власність бути пограбованим чи лишитись її, страх за майбутнє народу, держави України. Інколи цей страх може призвести до того, що ми можемо прогрішити проти власної совісті, проти християнських моральних принципів, і навіть обезчестити свій рід. Часто страх змушує нас не тільки орієнтуватись на менше зло, але і зобразити зло як добро.

  Так, наприклад, боячись втратити роботу, можемо лишити друга в біді, не захистити від несправедливості, або взагалі  намагатись позбавитись конкурента на роботі, обмовляючи його. Словом, все це лягає на душу важким тягарем, губить її, не даючи нам вільно себе почувати. Як сказав один із американських психологів Джордж  Крайн : "Ми боїмося не тільки розумом, але і серцем, і мозком, і нутрощами, і яка б не була причина страху і хвилювань, їх дію можна завжди віднайти в клітинах, тканинах і органах тіла".

  Намагаючись перебороти ці страхи ми шукаємо різні способи їх позбавитись. Одні стараються їх подолати активним життям, шукають виходів із складного становища, звертаються по допомогу до Господа Бога; а інші пробують заглушити цей страх алкоголем, або вживають наркотики, які лишають людину страху, але разом із тим лишають майбутнього, про яке вона перестає думати. Перед нами виникають питання з цього приводу:
 - А чи завжди ці страхи тяготіли над людиною?
- І чому вони виникли?
- І чи можна їх перебороти?
 Щоб відповісти, на поставлені питання, прослідкуємо за життям людей на всьому протязі історії людства.

  Поселивши перших людей в Едемському саду, Господь Бог поставив людину господарем над всім творінням своїх рук. Адам, даючи їм усім імена, ставав їх господарем і все живе йому корилось, тому страху в нього не було ніякого. Однак, порушивши заповідь, яка була йому дана спокушений Євою, споживши яблуко із "дерева пізнання добра і зла", він пізнав, що смерть, якою Господь пригрозив покарати за порушення, є злом., тому злякавшись він заховався від Бога. За цей гріх всі творіння Божі обурились на Адама, і тільки своєю волею Господь, зробивши їх також тлінними, примусив їх служити уже смертній людині. Вигнаний із раю, на землю, яка родила йому терня і будяки, залишившись сам перед дикою природою Адам постійно був під страхом смерті. І цей страх смерті протягом усього життя людства переслідує кожну людину.

  Разом із смертю до людини прийшли старість, хвороби і різні страждання. Страх цей проявляється у різних формах: - страх перед невідомими силами природи; це страх померти з голоду, замерзнути; страх бути вбитим ворогом; це страх перед силою влади, яка часто його сама і породжувала, щоб тримати в покорі народ.  Словом, страх-це все те, що спонукає людину до різної активної діяльності, щоб продовжити своє земне життя.

  Люди різними способами н заглушити цей страх смерті. Так, можна побачити, як протягом життя людства, намагались сильні світу цього намагались увіковічнити себе, підмінивши поняття життя вічного поняттям вічної пам’яті про себе. Навіть одна із філософських мудростей говорить,  що людина жива, поки живе про неї пам’ять у нащадків. Тому і бачимо такі грандіозні гробниці-піраміди у єгипетських фараонів, грандіозні написи, монументи правителям Близького і Середнього сходу, скульптурні портрети у Греції і Римі. З наукової точки зору, особливо із вчення єврейського мудреця Зигмунда Фрейда, випливає, що Ерос (еротична любов) і Танатос (смерть) мають позитивне значення і є двома рушійними силами, що спонукають людину до активної діяльності. Підкреслюється також деякими вченими, що страх смерті допомагає мобілізувати сили в екстремальних умовах, допомагає зберегти життя.

  Однак, більшість вчених говорить, що страх і хвилювання являються великою бідою нашого часу, яка руйнує людську душу. Словом, страх – це найбільш руйнуючий ворог людської особистості. Відомо що, страх який людина усвідомлює наперед, допомагає мобілізувати розумові і фізичні сили. Людське уявлення може бути і джерелом страху, а може формувати і позбавлення страху.

  Так, наприклад, щоб не померти з голоду людина зайнялась землеробством, скотарством, рибальством; щоб не замерзнути - шукає спосіб зігрітись: шиє одяг, будує будинки. Щоб не бути вбитим ворогом - тримає себе в бойовій готовності і т.п. Тому рекомендують деякі психологи змальовувати в своїй свідомості негативні картини перед якоюсь небезпекою, щоб організм мобілізував сили і не допустив такого результату.

 А от страх непередбачений, раптовий викликає фізичні і психічні розлади в організмі. Всі ми добре знаємо, коли від жаху в нас волосся підіймається сторчма, появляється озноб, тремтіння, сковує м’язи.Через страх може зупинитись серце, виникнути заїкання, неконтрольоване мочевиділення. Лікарі-психіатри зауважують, що психічні травми одержані від страху набагато важчі від фізичних і виліковувати їх складно. Будь який страх навіть малопомітний нашим організмом особливо в дитячому або підлітковому віці, залишається в підсвідомості і породжує нові страхи (фобії). Одним із засобів лікування страху, на принципі якого і покладений у  психоаналіз Е.Фрейда - це усвідомлення страху. Отже, людський страх або страх смерті сковує людський дух, сковує людську діяльність, постійно тяготить над нею, "дамоклевим мечем", не дає вільно проявлятись своєму внутрішньому "Я". Страх – це також недовіра наша до інших. Через це ми не довіряємо життю. Почуття одинокості, відчуття злоби, вини – все це породження страху.

  Знаючи про негативний вплив страху смерті на людину, Господь Бог, через пророків говорить ізраїльському народу, що ті хто дотримується законів і веде праведне життя - успадкує життя вічне.

  Однак, люди, не зрозумівши Божого вчення, яке давали пророки, не зрозумівши Божого замислу, обмежувались тільки зовнішніми проявами віри, виконанням різних процедур: - жертвоприношення, обмивання, очищення, обрізання і т.п. - продовжували серці своїм грішити. І тоді Господь Бог, по своїй доброті придумав новий план спасіння людей: "щоб смертю знищити того, хто мав владу смерті, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто, все життя страхом смерті тримався в неволі"(Євр.2.14,15). Давши свого сина, який через св.Духа втілився в людській подобі і своїм  земним життям, стражданням, смертю на хресті, воскресінням – показав шлях і дав надію на спасіння і на життя вічне у Його Царстві. Тому і говорить Ісус "Я дорога і правда і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через мене" (Ів.14.6). Люди - "знаючи, що Христос воскреснувши із мертвих, уже більше не вмирає, смерть над ним не панує вже більше!" (Рим. 6.9) - Тому вони вірою в нього, наслідуванням  Його земного життя а також своєю праведною поведінкою, будуть Його благодаттю оправдані, і досягнуть життя вічного, як Він і обіцяв: "Я життя їм вічне даю, і не загинуть повік (Ів.10.28).

  Отже, перемігши смерть, Ісус Христос показав, що в кінці віку цього смерть як останнє зло буде знищене. "Смерть та пекло були вкинені в озеро огняне" (Ів.20.14). Христова Церква, проповідуючи благу вість, вселяє у серцях віруючих надію на спасіння і життя вічне, позбавляє їх страху людського - страху смерті. Навіть у самому св.Письмі найбільше звернень Божих ангелів, до пророків і самого Господа Ісуса Христа до апостолів і учнів це - "Не бійся!", "Не бійтесь", "Будьте сміливі, це Я, не лякайтесь!" Ісус також запевняє: "Не бійтесь тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтесь того, хто може і душу і тіло вам занапастити в гієні. (Лк 12.4).

  Отже, як бачимо, Господь хоче позбавити нас страху людського, замінивши його страхом Своїм. Але на відміну від страху людського "Страх Господній чистий, вік навіки стоїть"(Пс. 18.10). Якщо страх людський приходить від незнання, від невідомості, від несподіваного - то страх Божий навпаки - від відомого, від ознайомлення із словом Божим, від усвідомлення знання св.Письма, тобто, він приходить у зрілому віці разом із мудрістю, як говорить псалмоспівець "Початок премудрості - страх перед Господом, добрий розум у тих, хто виконує це" (Пс.110.10). Страх Божий - це лишитись Божої підтримки, захисту, Божого благословення, його благодаті, це страх люблячого сина до батька, який боїться завдати йому душевного болю, словом, чи якоюсь неуважністю. Отже, "не дав нам Бог духа страху, але сили і любові і здорового розуму"(2.Тм.1.7).

  Християни повинні також знати, що однією з причин людського страху є гріх. Як сказав Іван Золотоустий, що "гріх є такий: він видає грішника коли його ніхто не виявляє; осуджує, коли його ніхто не обвинувачує, і робить грішника боязким і полохливим", тобто як говорить народне прислів’я, що "на злодієві шапка горить".

  Словом, із всіх думок – думка про страх найсильніша, за одним лиш винятком – це думка про віру. Віра – це єдина сила проти якої страх не може встояти. Наповнюйся вірою і ти автоматично перебореш страх. Одна хибна людська думка про те, що особистість людини це її тіло, а не душа стало джерелом людських страхів і жахів.

Отже, знаючи це все, ми повинні покаятись в наших гріхах, відкинути всякі людські страхи усвідомивши їх, укріпитись в розумінні твоєї душі як особистості, мати тверду віру і непохитну любов, яка звільняє від страху, бо "страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто боїться той не досконалий в любові".(1.Ів.4.18). І як сказано в псалмі: "Надійся на Господа, будь сильний, хай буде міцне твоє серце, і надійся на Господа (Пс.26.14) - і тоді ми з впевненістю можемо сказати, "Господь моє світло і спасіння моє, кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?" (Пс.26.1).

Іван Середа   

Мета християнських організацій - побудова християнсько-демократичної держави України.

     

Побудуймо державу в якій запанує мир,

справедливість і Божа Правда!

  З болем в душі аналізуєш все те що твориться на нашій землі сьогодні. 25 років тому здавалось ось-ось Україна маючи багатий економічний і науковий потенціал,  багату і родючу землю, трудолюбивий і освічений народ, зуміє розквітнути і стати поряд з розвиненими країнами світу але бачимо цього не сталось. Владу перехопили ділки від політики, які перетворили владу в бізнес і своїми нечесними бізнесовими махінаціями і реформами розграбували Україну і розділили багатство народу між кучкою олігархічних кланів, а державу поставили на рівень відсталих держав. Сьогодні вже не секрет, що Україна, як розвинена держава не потрібна ні Заходу, ні тим більше імперській путінській Росії, яка не може змиритись із втратою земель багатих природніми ресурсами а також високим розумовим потенціалом людських ресурсів. Україна потрібна як сировинний придаток , як ринок збуту дешевих іноземних товарів, їм потрібна наша багата родюча земля, яку ділки політики намагаються майже задаром розпродати, а українцям відкрити кордони, щоб ішли по світу з торбами, попід паркани шукати кращої долі.
  Ми сьогодні повинні усвідомити, що пожинаємо плоди від життя, у світській атеїстичній державі. Виховані комуністичною ідеологією без Бога в серці і страху Божого в душі і наповнені тільки корисливими почуттями наживи, багатства, слави, наші обранці не гребують нічим: ні зловживанням владою ні зрадою народних інтересів продаючись, гуртом і вроздріб за «Юдині срібняки», ні казнокрадством, ні хабарництвом, чи іншими незаконними діями. Створивши кучу різних партій і партійок під амбіції лідерів, які фінансуються олігархами, ми знову отримуємо політиків ще більш нахабніших і бездарніших, які прикрившись красивою фразеологією, нагнітають міжрегіональне протистояння, сіють міжнаціональний розбрат. Суть їх і внутрішня ціль яку вони переслідують не міняється – вони виконують замовлення чи то західних чи то східних господарів, для яких чим більший розвал в управлінні, економіці тим краще, щоб показати, що ми етнічні українці не здатні самі у своєму домі навести порядок; тому ми повинні підкоритись або путінським імперським амбіціям, або прийняти уряд «варягів», які нав’яжуть нам свій новий порядок. Словом, державу яку ми маємо внаслідок тих всіх нечесних комбінацій, не служить народу в його інтересах, а навпаки – обдирає народ до нитки, опускаючи його до рівня, з якого вже нема з ким порівнювати.
  Останні події із «Прим’єріадою» ще більше наочно підтверджують такі висновки, і підтверджується мудрість із святого письма «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому» (Пс. 126.1)
  Отже подивімось у св. Письмо і подумаймо чого хоче Господь від нас, як нам вийти із цього «зачарованого кола». Вникаючи у Євангельські повчання починаєш розуміти, що Ісус не вважав події нашого життя низкою випадковостей непов’язаних із нашим життям. Він розглядає політичні, економічні і соціальні події, які вщерть заповнюють життя людей, як знаки, що потребують духовного тлумачення. «Чи ви думаєте, що оці галілеяни, що так постраждали, грішними були від усіх галілеян?... Або ті  вісімнадцять, що башта на них була завалилась в Силоамі. Ні, кажу вам, та коли не покаєтесь то загинете всі так» (ЛК.13.2-5) Ісус тлумачить ці події не з політичного, а духовного погляду. Він ніби каже: Все те що діється навколо закликає тебе до навернення;  іти шляхом згідно волі Божої. А якщо ще глибше вникнути і подивитись з книги Старого Завіту, то там ми побачимо, як на прикладі одного народу, якого Господь вів, направляв, показував якою повинна бути держава і її основні закони, яким повинно бути людське суспільство, яким повинен бути правитель.
  Приклади як керувати, яким повинен бути правитель наводить Ісус у своїх притчах. Так про це говориться і в притчі про таланти, тут і притча, коли господар не знаходить плода від дерева і наказує його зрізати, тут і притча про мудрого домоправителя, якій своєчасно видає челядникам харч. Ну і основне до чого хотілося би підвести, це нагадати Ісусову притчу про чоловіка який збудував будинок на піску, і коли пішла велика злива, будинок завалився; а інший збудував на твердій основі, на камені, якого ні злива ні буря ні велика навала води не можуть зруйнувати. Словом, будуймо нашу державу на «камені якого відкинули будівничі».
  Сьогодні ми бачимо знову, як і 2000 років тому, історія повторюється вже на нашій землі. І ті ж самі «будівничі» відкидають той «наріжний камінь», ім’я якому – Ісус Христос. Отже читаймо св. Письмо, вникаймо в його глибокий зміст, думаймо, керуймося його мудрістю в наших помислах і діях.
  Душевний біль за все, що твориться на нашій землі, заставляє все глибше вникати у нашу історію, шукати той нездоланний дух доволі, до створення своєї національної державності, який не змогли знищити ні внутрішні ні зовнішні вороги. А також, задумуєшся чому саме поняття як держава, її установи викликає у нашого народу якісь внутрішній супротив. Чи не є це наслідком того поверх трьохсотпятидесятилітнього життя західної частини України в складі Австро-Угорської імперії, Польської держави, а східної частини в складі Російської імперії, а потім і разом в складі Радянського Союзу? Напевне тому державність народом сприймається як щось чуже, насаджене нам зверху, яке тільки гнобить, обдирає, або рівняє всіх в мінімумі необхідному для життя.
  Тому і виробилось з роками, що державу нам повинен хтось збудувати, яка повинна обезпечувати, давати нам. І як наслідок, одержавши незалежність чи не зруйнували старий державний апарат, а залишивши тих ж саме апаратчиків, дали їм можливість поміняти курс держави, тобто хоча якусь недосконалу соціальну справедливість підмінити диким капіталізмом, при якому вони нахабно розграбували і розділили всенародне багатство між кучкою олігархічних кланів. І сьогодні кожен з нас повинен задуматись, що ж я зробив для того щоб держава служила народу, для підтримання хоч якоїсь соціальної справедливості, щоб були створені нормальні умови для життя, праці, фізичного і душевного відпочинку?
  Однак, у народу ще залишається інстинкт самозбереження, і у важкі моменти історії ми самоорганізовувались. Тут приклади із сьогоднішніх днів: це і самоорганізація майдану у «Помаранчевій революції» у революції Гідності, це і організація волонтерського руху. А якщо заглянути в глиб історії кінця XVI  і початку XVII століття то теж побачимо, що у той важкий час, коли було створено Річ Посполиту і на наш народ почався соціальний,  національний і релігійний гніт із сторони польської шляхти, то народ самоорганізувався у братства у всіх великих містах України. Але саме основне, те що ці братства отримали велику підтримку від козацтва, так як гетьман Сагайдачний разом із 40 тисячним Запорізьким військом вступив у Київське братство. Згадаймо, що ці братства відігравали і суспільно-політичну, і культурно-просвітницьку, і господарсько-благодійницьку роль у житті нашого народу. Звичайно, я не збираюсь ідеалізувати братства. Крові, жорстокості, підлості, зради, було багато у ті роки, але нехай те залишиться на совісті тих провідників. Ми повинні оцінити все те із позиції сьогоднішнього дня. Завдяки братствам, які проіснували майже 200 років (тобто з кінця XVI до кінця XVIII століття) Було збережено мову, культуру, віру, а також ми збереглися як народ і сьогодні формуємось як державна нація.
  Згадаймо наше народне прислів’я, що все хороше нове це забуте старе. Отже, взявши все те хороше що було в минулому ми повинні пристосувати до нових умов і відродити братства християн. Звичайно, хтось зауважить що у нас немає єдиної помісної церкви, але в нас є спільні моральні, християнські цінності, в нас є Євангеліє, де описаний земний шлях Христа-Бога у людському тілі, що повинно стати основою для братств християн незалежно від конфесій.
  В усіх регіонах великих міст, районних центрах з прилеглими селами, необхідно створити незалежні братства, які не повинні бути як політичні партії, що діють на час виборів. Вони повинні постійно вести господарську діяльність, тобто мати особисті грошові надходження від внесків членів, мати спонсорську допомогу від дрібних і середніх власників, а також можна організовувати братські кооперативи, дрібні підприємства, вести постійно культурно-просвітницьку роботу (лекції, диспути, бібліотечки, концертні виступи і таке інше), вести громадсько-політичну роботу (пропаганда ідей, агітація, підбір своїх кадрів, тобто людей з чистими руками і Богом у серці). Ну і однією з важливих ділянок яку б вели братства це благодійницька робота (тут і організація підтримки найбідніших верств, тут і відвідування хворих, організація похоронних ритуалів, тут і будинки опіки, сиротинці, тут і волонтерський рух. До всіх справ братств підключати і заохочувати молодь. Необхідно, щоб христова любов до ближнього, отримала своє практичне втілення.
  Усім братствам необхідно реєструватись незалежно одне від одного, а також сюди повинні ввійти всі незалежно від конфесій християни. З часом вони делегують своїх представників для створення Всеукраїнського об’єднання братств християн. Тільки фінансова незалежність братств дасть нам можливість вистояти проти олігархічного капіталу, і створити свою християнську-демократичну державу, в якій запанує мир, справедливість і Божа правда.
  В нашому баченні майбутні держава і церква (рада Християнських Церков) повинні бути як два ангельські крила, які захищають суспільне тіло народу від зовнішніх і внутрішніх, фізичних і духовних ворогів. Тобто, держава – від зовнішніх зазіхань сусідніх держав на нашу територіальну цілісність; внутрішніх – від усякого роду кримінальних елементів. Церква від духовних зовнішніх – це напливу ворожої християнській моралі і ідеології (тобто розпусти, пропаганди насилля, збочень і те ін.); внутрішніх ворогів – це наших гріховних почуттів (гордині, марнославства, зарозумілості, бажання розкоші, користі, заздрості). Словом, всього того що веде до зловживання владою, корупції, які приводять до занепаду держави. Братства християн при такому суспільному розкладі повинні стати віссю між церквою і державою, і не допускати зверхності чиновників над Церквою, ні чинів над державою, вище тільки нас Господь Ісус Христос.
  В створеній християнсько-демократичній державі, щоб вона могла вистояти перед натиском ворожої ідеології, ми повинні відродити щоб віра була жива, надія була тверда, добродійність щедра, щирість непідробна, справедливість бездоганна, вірні не були пожадливі, і коли попадали на видне місце були вільні від заздрості, гордості, марнославства. В державі повинні бути створені умови, щоб кожна людина  мала необхідний матеріальний достаток для себе, для родини, дати на благодійну справу, на церкву, подати бідному, інваліду і т.д. Як сказав один із отців Церкви Франциск Азіський: «Щоб людина була благочестивою, їй необхідний мінімум достатку».
  Отже реформування в державі соціальних і економічних інституцій, повинно бути проведено в інтересах всього народу України. Соціальним захистом повинні бути захищені від найменшої сироти-дитини, до останнього бідняка-каліки.  В християнсько-демократичній державі повинна цінуватись відповідно до світових стандартів фізична і розумова діяльність людей, повинна гарантуватись недоторканість приватної власності на майно, засоби підприємництва, землю, капітальні об’єкти, технології, фінанси при умові, що вони не одержані шляхом фінансових махінацій, корупції, зловживання владою, казнокрадством, обману чи іншими незаконними аморальними способами.
  Однією із основних державних ідеологій повинна стати християнсько-ідеалістична, яка консолідує всіх незалежно від національності християн.
  Сьогодні із-за того що немаємо глибокої віри, немаємо любові до Бога, до ближнього, не хочемо очищатись від гріхів, каятись і приймати тіло і кров Христову в таєнстві Євхаристії, то він очищає нас нашою кров’ю (Кров’ю Героїв Небесної сотні, кров’ю воїнів які гинуть в необ’явленій війні з російським агресором, слізьми матерів, батьків, вдів і дітей), викликає в нас жаль і душевний біль за ці жертви, вчить нас любити і цінувати свого ближнього.
  В біді і в горі проявляються наші кращі душевні якості, в біді і в горі ми згадуємо про нашого Господа і покладаєм на нього наші надії, тому Господь Бог, бачучи наші страждання, нащі щирі покаяння і навернення дасть нам можливість створити християнську державу. Знаймо, що тільки з Богом, будуючи наш дім, ми зможемо вийти з цієї кризи і перемогти всіх наших ворогів.

Іван Середа